Латунні та шкіряні дрібнички

Грудень 02, 2016

В нашій справі головне шо? А нє, не вгадали, нам, художникам, головне не дати захопитися. Бо вже метал не лиється, пряжки не малються бо купа дорослих вуйків крутить колесика токарного станка. Десь так з’явились на світ дзиги та ще купа всіляких забавок. Що ще раз доказує, що ми усі великі діти, тілько дехто з бородою, і нам вже дозволяють бавитися високооборотними ріжучити штуками, і то є файно.

От взяти до уваги кубіки. Робили то все майже вручну, але нарід сказав, хочемо високоточний кубік, а то вони у Вас якісь крапльоні, потипу троха кривенькі. Ну ми то сіли, помудрували, дещо докупили троха, доробили, тут стукнули, там плюнули і всьо - кубік «фірмА», хоч завтра в Лас-Вегас. Навіть логотип нанесли.

Чи про килимок для миші. Для офісу треба фірмові килимки? Треба. Давайте втнемо по шматку шкіри і втиснемо логотип штампом з ременя. Ага, зараз, то може десь би так і зробили, та не в нас. В нас - то як?

 - А давай там латунну цяцьку заладуємо!

 - Ага, а як її вчіпити?

 - А давай хвостовиком хольнітена.

 - Тримається?

 - Як депутат за мандат.

 - А ще треба шкіру брати єншу, по тій мишка добре не сова і тиснення тре переробити.

То тепер наші килимки для офісу зпродаємо в магазині. А що робити коли зробили п’ятдесять штук. До речі, в кожний би офіс то пасувало – шкіряний килимок із відлитим латунним логотипом. Ви, той во, не стидайтеся, звертайтеся, ми то зробимо за невеличкий гешефт:)

А відпирачку-ключницю нашу виділи, ту шо «гуцульський гайтек»? То нам навіть встидно казати шо то мало бути, нехай то залишиться ще однією таємницею, темною як патина бо то вже інші історія:)

Рекомендуємо ознайомитись: